Моє натхнення хворіло. Йому було тоскно й погано з кінця серпня. Воно страждало. Ховалося десь у глибинах свідомості й зовсім не хотіло йти зі мною на діалог. Натхнення куталося в кошлатий шарф забуття в глибині хворого тіла. Йому там було добре, тихо, затишно… А мені — самотньо.

Я його розуміла. З хворим тілом вести діалог — те ще задоволення. Тіло ниє і скаржиться, а кому це цікаво? З таким краще не спілкуватися — нудьгування заразне. Ось моє натхнення й захворіло(...

Як лікувати натхнення? Хто знає потрібні вітаміни, примочки, пігулки?

Після тривалих спроб дістати з глибини себе це чудове створіння я вирішила залишити його у спокої. Адже воно в мене товариське. Рано чи пізно йому стане нудно, і воно прийде. Ось обернуся в дверному отворі й побачу тінь. Таку знайому, ефемерну і скучену)))...

І тут його прорве!) Йому так довго не хотілося говорити, що воно змучилося, моє натхнення!) Ми з ним зіллємося в одне ціле «Я» і почнемо розповідати одне одному, як нам жилося нарізно. Я докорю, що воно не просило про допомогу. А воно пожурить мене, що діставала його у важку хвилину. Ми просидимо весь ранок на кухні за чашкою кави й клавіатурою ноутбука і трохи забудемо про час…

...Уява лікується новими враженнями. Після сумного затишшя хвороби я вирушаю за ними в нові подорожі. У часі й просторі. Дістаю із закутків свої захоплення. Відточую майстерність там, де його бракувало. Отримую задоволення від того, що роблю добре. Годую зголодніле натхнення осінніми краєвидами Києва, Запоріжжя, доріг. Даю йому спілкування з новими людьми і зі старими знайомими…

Тільки не покидай так надовго. Домовилися, Натхнення?!:)

Ваша Олена.